В руках календар -- я шукаю підкреслені дні
Стільки дат. Та крім однієї з них неважливі жодні
Я всього лиш хотів оселитись у вічній весні
Та омріяні весни часом бувають холодні
Обведу це число. Олівцем. Щоб згодом стерти
І забути. Назавжди. Хоча вічність всього лише міф
Що ж. іноді навіть з собою важко бути відвертим
Особливо коли свою вічність ти загубив, не зберіг
“Загубити” й “забути” -- наскільки ж слова ці несхожі!
Де я був? І чому я не знав про несхожість раніш?
Особливо бентежна ця думка у дні непогожі
Коли серце в тумані, хоч бери і ножем його ріж
В руках календар і перо, що пише чорнилом
Щоб не виникло більше бажання бездумних стирань
Оселятись у вічній весні дано лиш сміливим
Тим хто долю тримає за хвіст і не знає вагань.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926847
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.10.2021
автор: Аскет