Всім Мишам від Кота життя не стало,
Бо він ловив їх дуже вдало,
Ганяв, душив, як тільки міг,
Господарю приносив і складав до ніг.
А той любив, за це все дозволяв
І молока побільше наливав.
Колись разом зібралися всі Миші
В темнім підвалі, там де тиша.
- Живою жодної розбійник не залишить нас,-
Всі закричали хором в один час.
- Життя такого не побажаєш, навіть, ворогам,
То щось робити треба нам.
На зборах довго думали й рішили
І отаке постановили:
-Як Кіт колись засне міцненько,
Дзвінок повісити на шию і тікать швиденько.
А буде підкрадатись, щоб якусь зловити,
Дзвіночок стане нам дзвонити.
Усім сподобалася ця ідея,
Та хто ж дзвінок повісить прохіндею?
- Хто сміливіший – лапу підніміть,
Беріть дзвіночок й до Кота ідіть.
Та от біда—сміливця не знайшлося,
Увесь народ додому розійшовся.
Хоч Кіт набрид усім, немає мочі,
Та лізти в пазурі ніхто не хоче,
Бо буде це серйозне діло,
Кожен турбується лише за свою шкіру.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926651
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.09.2021
автор: М.Гомон