Живе байду́же серце сотню літ.
Байду́же серце не болить, не плаче
воно холодне, а моє гаряче,
мабуть, тому і плаче, і болить.
Снують бездушні люди по землі.
Бездушні люди зазвичай – щасливі.
Прогірклих сліз їх не розчулять зливи,
такими легше жити взагалі.
Душа не скніє, Совість не гризе.
Хіба ув онній є для них потреба?
Дороги ці приводять до Ереба,*
а далі буде тільки тьма. І все.
27.05.21р.
*Ереба – бог вічного мороку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926639
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.09.2021
автор: Микола Соболь