Задивилась осінь у люстерко річки
І там, побачила свою земну красу.
І запалахкотіли багр'янцем щічки
Стоїть над водою в бурштиновім лісу.
Бачить своє відзеркалення на воді
Сіро-блакитні очі блакить неба.
Та розпустила додолу коси руді
Милується вродою землі край неба.
Вітер зриває жовте листя із клена
Пливе немов сузір'я по воді у даль.
В осінньо-золотий час тиша блаженна
І у верби ,сльоза на очах та й печаль.
"В цій красі дзеркальній синього озерця"
Зажурилась осінь в роздумах глибоких.
Черпає чисту водицю із джерельця
Дивиться на світ із синіх гір високих.
Все в'яне, і горить вогнем в порух тліє
Вмирає ріка життя крижаніє в лід.
І люта зима нікого не жаліє
Згасає зірка в темну ніч і губить слід.
Вже осінь попрощалась із журавлями
Що полетіли в чужину за океан.
Дуб розганяє хмари під небесами
І в царстві осіннім він є вельможний пан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926561
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.09.2021
автор: Чайківчанка