ЗАДИВИЛАСЬ ОСІНЬ У ЛЮСТЕРКО

Задивилась  осінь  у  люстерко  річки
І  там,  побачила  свою  земну  красу.
І  запалахкотіли  багр'янцем  щічки
Стоїть  над  водою  в  бурштиновім  лісу.

Бачить  своє  відзеркалення  на  воді
Сіро-блакитні  очі  блакить  неба.
Та  розпустила  додолу  коси  руді
Милується    вродою  землі  край  неба.

Вітер  зриває  жовте  листя  із  клена
Пливе  немов  сузір'я  по  воді  у  даль.
В  осінньо-золотий  час  тиша  блаженна
І  у  верби  ,сльоза  на  очах  та  й  печаль.

"В  цій  красі  дзеркальній  синього  озерця"
Зажурилась  осінь  в  роздумах  глибоких.
Черпає  чисту  водицю  із  джерельця
Дивиться  на  світ  із  синіх  гір  високих.

Все  в'яне,  і  горить  вогнем    в  порух  тліє
Вмирає  ріка  життя  крижаніє    в  лід.
І  люта  зима  нікого  не  жаліє
Згасає  зірка  в  темну  ніч  і  губить  слід.

Вже  осінь  попрощалась  із  журавлями
Що  полетіли  в  чужину  за  океан.
Дуб  розганяє  хмари  під  небесами
І  в  царстві  осіннім  він  є  вельможний  пан.



адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926561
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.09.2021
автор: Чайківчанка