Ти слухав моє серце.
Я – твоє.
Затамувала подих навіть тиша.
А мокрий дощ просився у фойє
душі моєї,
але я не вийшла…
І стукав він у вікна, попри все,
і губ торкався
стиглий присмак ви́шень.
Напевно,
ти читав мене про все…
Хоч дощ у двері стукав –
я не вийшла.
І вилітала усмішка, як птах
із уст твоїх,
освячуючи тишу.
Писав по вікнах мокрого листа,
щось белькотів
все тихше, тихше, тихше…
Ти слухав моє серце,
а мені –
було так тре́мко тво́го дослухатись.
Яка різниця – дощ чи навіть сніг,
коли отак умієш усміхатись.
З книги "ЧАС КУЛЬБАБ" (2023)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926202
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2021
автор: Ірина Білінська