Мчать роки мов літаки.
Розганя попутно хмари.
Ми стаємо заслабкі,
Щоб наносити удари.
Все частіше прилітає,
Від хвороб. А, що знаття?
Лиш одна істота знає,
Де закінчиться життя.
Звісно вдячні своїй долі.
За багаж що за плечима.
З ним ідемо ми поволі,
Поки є в ногах ще сила.
Стали вже комусь сенсеєм,
Дехто настанов питає,
Хтось вітає з ювілеєм,
Ну а хтось і не згадає.
Так повільні, так незграбні.
Ворчимо перед екраном.
І хапаємось так жадно,
Проживати кожен ранок.
Вічність це примхлива штука,
Десь гуляє вдалині,
І від неї а ні звуку,
Та й приходить лиш у сні.
А хотілось би, хотілось
Вічно бігати, рости.
Купа справ ще залишилось,
А тобі вже треба йти,
Має ціну наша юність
Напишіть це на афіші,
Бо пізніше прийде мудрість,
Що з роками ще цінніша.
Ми стаємо вже слабкі,
Кожну ніч глядим кошмари.
Мчать роки мов літаки,
Розганя попутно хмари.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926158
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2021
автор: RomaSolo