Кажуть, що сильні не плачуть,
Пустеля претендує на звання найсильнішого…
Дощ мандрівнику стелить удачу,
Пере сорочку на тілі найбіднішого…
Чистить думки, змиває непотреби,
І співає … співає краплинами для кожного…
Задихаються від гостинців наповнені погреби -
Дощ вмиває подвір’я заможного.
Падає , сипле, рвучко вдирається
Під намочену куртку , під шкіру - холодом…
Йде, прощається й знову назад повертається –
І пече – не втечеш – знахабнілим оводом…
Ти був схожий на дощ – в осінньому мороці
Розмивав моє завтра, топив у минулому…
Моя зливо,ти був дощу цього посланцем -
Моє щастя у дні осіннім, намоклому .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925886
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.09.2021
автор: Волинянка