Немає спокою,
Сполохав хтось струну,
Кудись все кличе музика чарівна.
Хоч ніч давно, та якось не до сну.
І сяйво Місяця сідає на коліна.
Чорнильний колір ночі до лиця -
Зірки на ньому схожі на перлини.
Та раптом наче зойкнула струна
І зупинила звуки і хвилини...
А потім дощ змив перли й оксамит,
Наповнив вітром хмари, як вітрила...
І знов струна...
По іншому бринить -
Переспівати вітер їй несила.
Та дощ затих і вітер вмить завмер,
Коли струна співала ноту чисту.
Гучніш співала і це був шедевр..
Дощ з крапель змайстрував струні намисто,
А вітер підхопив чудовий спів,
Посиливши натхненно те звучання.
Дощ сльози лив - тихенько моросив,
Згадавши нерозділене кохання...
20.09.21
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925675
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.09.2021
автор: Наталі Рибальська