Давно мої сходинки без перил,
Що страхували поступ мій життєвий
Й з'являлися, на дивовиж, миттєво,
Коли й на крок вже бракувало сил.
Моя рука шукала їх завжди,
Ці рятівні від зол і бід перила —
Мої батьки, мої надійні крила,
Що повсякчас виносили з біди.
Давно мої сходинки без перил...
Цей факт тепер болить мені щоднини.
Повз рідну хату мовчки йде людина
До сповідальних двох німих могил.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925481
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.09.2021
автор: Патара