Явір — символ безсмертя.
Вікіпедія
Ти, яворе, мене переживеш.
Я вже підтоптаний, твоя ж гіллячка
дрібненька всохла. Кистями цвітеш –
і тінь така густа, мені аж лячно.
Люблю виходити я на балкон
і з острахом дивитися на тебе,
на крону найгустішу серед крон,
що закриває половину неба.
Ти – цілий світ. У бе́змірі тіні́
сховав скарби незвіданих історій.
І кожна з них з’являється мені,
звучить в мені крізь римові повтори.
Байками та сонетами летять
сюжети, миготять рядками фрази.
Відлунюють жагою почуття,
яким в житті не збутися ні разу.
Якби зумів, як тільки би я зміг
їх передати світу на папері…
Та все виходять читачу на смі́х
незрозумілі начерки містерій.
Чи то на щастя, чи то на біду,
у тінь твою я, яворе, ввійду?
12.09.2021р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924944
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.09.2021
автор: Анатолій Костенюк