Б.Антонович, основоположник блискучої київської історичної школи (В.Липинський, М.Грушевський. В.Щербаківський) на своїх викладах охоче давав антропологічну характеристику окремих народів і між ними - москвинів.
"Москаль, - говорив професор, - має довгий тулуб і короткі ніжки, і коли він сидить, видається вам високим. Коли ж устає і йде до вас, то вам здається, що він підкрадається, щоб кинутись на вас..." І професор, і студенти добре знали цю постать чужинця, майже символічну, що підкрадається до кожного вислову української душі, щоб його затерти, здеградувати, знівечити.
Цей самий професор свій вступ до історії українських земель викладав (в 70-80-х pp.) в університеті цілий рік. Лише для форми, для ока москвина - вступ до історії, а в дійсности це був перший на Україні (а в тих часах і взагалі в Європі) систематичний виклад протоісторії (праісторії) рідного краю, опертої головно на археологічних даних.
Викладав В.Антонович потаємно, тому що в царській Росії не вільно було викладати ані археології, ані праісторії. Чому так? Чи це походило з бажання і в університетах наслідувати традиції московської армії під час завоювань, а пізніше і московської адміністрації? Пригадаймо собі. Фальшували історичні документи. Фальшували навіть свої власні, не тільки чужі.
Ось, напр., 23 квітня 1734 p. Російська Академія Наук у Петербурзі вперше надумала видати історичні літописи, ідучи за прикладом Києва і взагалі Заходу. На те надійшла резолюція Сенату й Синоду, що коштів на те не видадуть, "пожене... там неіснуючі правди, що від них можуть піти спокуси серед людей". Лише 112 літ пізніше, в 1846 році, ці літописи "з поправками" змогли з'явитися в друку. Знаємо, зрештою, численні літописи, свідомо сфальшовані, щоб довести право Москви до підбитих теренів, такі як "Літопис Строганових", "Сказання про Сибірську землю", "Повість про В'ятку" і т.п. Не тільки евристика (джерелознавство) історії, але й герменевтика (аналізу) історичних джерел була так укладена, що треба б вважити її за звичайне фальшування.
Осине гніздо московських істориків принесло багато шкоди. Вони затруїли душу не одного українця, почавши від Куліша і Костомарова. І то все на те, щоб "не пішли від них спокуси на людей". Але крім небезпек від документів і сумлінної історичні аналізи й синтези існували для Петербурга й інші, ще наочніше! небезпеки. Не можна ж було фальшувати матеріяльних пам'яток історії. Треба було нищити, але як?
Остаточно можна було нищити, напр., портрети й монети українських монархів, але як чинити з цілими будівлями, містами, особливо коли вони були не з дерева? Тут на допомогу московській науці стає традиція московських воєн. Уже від початку історії Москви величезні міста, столиці розквітлих держав, як Новгород Великий, Перм, В'ятка, були стерті ордами москвинів, а їхнє населення вимордоване. Зрештою, не оглядаймося на дуже давні часи. Ось як описує подорожний-очевидець Е.Д.Клєрк (Clarke), професор з Кембриджу, здобуття московською армією (Мініхом, Долгоруковим і т.п.) одної з найбагатших перлин античної цивілізації - Тавриди (Криму) в XVIII столітті.
Ось москалі приходять до Херсонесу, повного тисячолітніх еллінських і римських будівель, статуї храмів, не торкнутих досі ані татарами, ані навіть гунами. "Руїни Херсонесу ще були тривалі й скрізь були ще навіть двері. Як лише прийшли москалі, все було відразу здемольоване. Ці варвари зайнялися своїм улюбленим заняттям - плюндруванням. Перекидали, розбивали, закопували й нищили все, чого лише досягнули й що послужило б до висвітлення старовинної історії цієї країни" (Клерк, т. II). Росіяни, як описує Клерк, що бачив на власні очі, закладають міни під античні храми, гаками розтягують мармурові блоки. І то все роблять систематично, з наказу згори.
Ось приходять до Бахчисараю, де були не тільки арабсько-татарські, але й готські, еллінські й руські (старокиївські) будівлі: "Росіяни задовольнили свою варварську насолоду руйнуванням, знищивши цілковито цю столицю. Місто було колись поділене на багато частин; грецька колонія сама займала цілу широку долину. Нові завойовники знищили її цілковито, не зіставивши каменя на камені" (Клерк, т. II). В Керчі, місті Митрадата Великого, Картагені Евксинського моря, повного пам'яток з тритисячолітньої історії, росіяни повелися найжорстокіше.
Там, зустрівши стрункий мармур славні величі, показали себе: "В Керчі, зрівнявши з землею п'ятсот будівель, вони дозволили збудувати серед руїн близько тридцяти вбогих бараків" (Клерк, т. II). П'ятсот античних будівель одночасно були знищені росіянами! Мимоволі в холоднокровного шотландця-глядача при нотуванні своїх спостережень виривається увага: "Коли б грецький архіпелаг потрапив під панування Росії, не зосталося б там теперішніх прегарних пам'яток старовинної Еллади. Зникли б Атени, і московитські вершник не зіставили б і корінця, який би показав, де було це місто.
В порівнянні з росіянами, навіть турки видаються освіченими і культурними" (Клерк, т. II). Прикладів "Нищення того, що послужило б до висвітлення старовинної історії", можна було б наводити без кінця. Ці нищення відбувалися не тільки в часі воєннім з поміччю порохових мін і залізних гаків, але і в часі спокійнім. Історики Києва уже в XIX і XX століттях зазначати, що плани нових вулиць російська адміністрація робила часто так, щоб, прокладаючи їх, усунути старовинні будівлі. Росіяни мусили це робити. Адже ж століття і тисячоліття дивилися на них з презирством з тих храмів, веж і будівель.
Адже ж підбиті чи сфедеровані народи знаходили б у тих пам'ятках віру в себе, у свою давню велич і передусім у свою індивідуальність, в красу власного, органічного життя. І це було небезпечне для російської імперії, для її механістичности (цар, військо, урядова релігія і тисячі адміністраційно-поліційних, однакових фельд'єгерів). Бо коли в органічно зв'язаній британській імперії вартість обличчя її складових частин є підкреслювана й король там є висловом ідеї співжиття, то тут було інакше. Тут цар висловлював одну ідею - підбиття, а всі сімдесят важливіших народів РОСІЇ були тільки менше чи більше колоніяльно зв'язані з метрополією-адміністрацією - Петербургом.
І тому пам'ятки гордости народів були для Петербурга динамітом, що розсаджує. Викладаючи те, як пізнати матеріяльні дороги свого найдавнішого минулого, викладаючи вперше в цілій Європі археологію, професор Володимир Б.Антонович розпочав боротьбу з Росією. Він (1830-1908) і його дружина археолог Катерина Мельник-Антонович були перші, що з великим розмахом взялися до дослідів органічних джерел України. Були тими, що протиставляли динамітові військ московських варварів динаміт археології.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924880
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.09.2021
автор: Сокол