[i]Ми знали вдвох: розлука неминуча,
що час безжально долі розведе.
І плакав кущ трояндовий колючий:
"То де ж кохання те подіти, де?!"[/i]
Я в осінь йшла… залишивши із Вами
в недужім серці здавлений вогонь.
А пустку в грудях краплі заливали,
І ткаля-Осінь враз торкнулась скронь…
[i]Давайте зараз будемо відверті:
Нам відчай душі міцно охопив…
Думки та вірші, ввірені конвертам,
Так і не слали… холодили пил…[/i]
Без Вас життя до болю стало звичним:
Буденним, сірим, дощовим щораз.
Троянди ж пам’ять заганяла шпички,
Кровила, мучила та повертала час.
[i]Роки зривала осінь непомітно,
У гості дощ некликаний вчащав.
Цьогоріч йшли на зустріч наші діти,
До ще красивого розлогого куща…[/i]
/Дякую за натхнення художницям-близнючкам із Італії Anna Elena Balbusso./
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924228
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.09.2021
автор: Білоозерянська Чайка