2014 рік
Дарма до росіян апелювати,
Бо цей нарoд не може без війни.
Йому на правду й волю наплювати,
Нема в нім зовсім почуття вини!
⠀
Йому свобода, наче смерть усьо́го,
Звіриний страх розвалу на шматки.
Всі демократи - по́кручі для нього,
Всі диктатури - з молоком соски!
⠀
А щоб не заздрити сусідам вільним,
Жахи в мир їхній, мов дари, несе:
Насаджує "російський світ" насильно,
Вбиває, нищить, болю завдає!
⠀
Щоб у країні щирістю квітучій
Нам не хотілось ліпшого життя,
Він у свої веде навозні кучі,
Забравши все, крім їжі та пиття!
⠀
То хто ж зупинить ворога жорсткого? -
Якщо не ми, за рідний дім б'ючись!
Адже́ гнів їхній з-під чола вузького -
Простий інстинкт - зі спробою спастись!
Оригінал
Не апеллируй к русскому народу,
Русский народ не может без войны.
Плевать ему на правду и свободу,
В нём полное отсутствие вины.
Он чувствует кончину от свободы,
Звериный страх распада на куски.
Все демократы для него уроды,
Все диктатуры –млечные соски.
А чтобы не завидовать соседям
Свободным, мирным, счастливым в быту,
Им нужно довод привести последний,
Такой чтоб стало нам невмоготу.
Напасть и убивать, взрывать и мучить,
Что б не повадно было лучше жить,
Чтоб притянуть к своей навозной куче.
Всё запрещая, кроме жрать и пить..
Так кто же скажет что-то против русских?
Хотя бы слово русское «окстись»,
Когда их гнев из подо лбов их узких
Просто инстинкт, желание спастись.
⠀
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923997
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.09.2021
автор: Юрій Шибинський