СТОЇТЬ, ОСІНЬ НА ПОРОЗІ

Золота  осінь  стоїть  на  порозі
Я,  ще  із  літом  граюсь  в  жмурки.
Загублюся  в  отаві  до  морозів
З  вітром  затанцюю  вальс  мазурку.

Я,  поцілую  сонечком  клен  стрункий
І  назбираю  золотаве  листя.
Попрошу  в  осені  сонця  -день  ясний
Хай  дзвенить,  ще  над  гаями  пісня.

О  ,  райдужне  літо,  літечко  моє!
Скільки  у  тебе  сонечка  краси?...
Я,  візьму  в  душу  блаженство  твоє
І  назбираю  зір  із  висоти.

Я  ,квіткою  зацвіту  в  осінь  Золоту
Як  айстри,  хризантеми    жоржини.
Над  рікою  ,вербі  косу  розплету
Притулюсь  душею  до  калини.

Холодні  світанки  й  ранні  вечори      
Нагадують,  що  прийшла  вже  осінь.
То  дощ,  а  то  сонце  світить  з  висоти
До  Покрови  тепло,  там  вже  морози.

На  березі  річки  буду  чекати  
Коли  прийде  у  гості  Листопад.
Щоб    найкраще  в  душу  взяти
А  літо  зігріло  мене  в  Снігопад.








адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923855
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.09.2021
автор: Чайківчанка