Втрачати все і здобувати знову,
Здобувши знову – втратити усе, –
Державу, церкву, ідентичність, мову!
Яких гріхів тягар цей люд несе?
Мабуть страшних! Якщо сліпих, без тями,
Обрали вкотре ми поводирів…
Ще кричимо усюди, що Бог з нами,
А він чекає, щоб цей люд прозрів!
Ми комунякам, зеку, блазню згодом,
Вручали владу, доступ до керма!
То, що тут вдієш із таким народом
В якого свого розуму нема!
Пройдисвітам вручати свою долю –
Це злочин і незамолимий гріх!
Державність можна втратити та волю
І ворога впустили на поріг.
Дай Боже щоб прозріли, попеклися,
Та більше не робили помилок,
І висновки зробити спромоглися,
Закарбувавши в пам’яті урок.
30. 08. 2021 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923712
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.08.2021
автор: Мирослав Вересюк