Котиться, котиться літо,
Тиша і спокій в садку,
Пахнуть і трави, і квіти,
Й яблука ніби в медку...
Я їх в відерце збираю,
І на терасу несу,
Там я на стільчик сідаю,
Їх на купки розкладу...
Кращі у миску складаю,
Завтра онукам пошлю,
Старанно решту помию,
З них я варення зварю...
Запах від них неймовірний,
Що аж захоплює дух.
Хвилями котиться сильний,
Ловить і степ його, й луг...
І таємничі надії,
В серці проснулися знов,
Сповнені стали всі мрії,
Ніби вернулась любов...
Час не потрачений марно,
В праціі минуло життя...
Запахи яблук тих гарно,
Ще поведуть в майбуття...
Пахнуть і трави, і квіти,
Так, що захоплює дух...
Внуки дорослі і діти,
Правнучка мила й правнук...
Хоч і минає вже літо,
Осені я не боюсь...
Не відцвіли мої квіти,
Осені я підкорюсь...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923685
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.08.2021
автор: геометрія