Засинає літо.



Засинає  літо,  засихають  квіти,
Листя  пожовтіло,  де  інде  злетіло.
На  травицю  вʼяло,  прилетіло  й  впало.
Та  й  траві,  травиці  вже  не  зелениться,
Бо  пора  настала  в  землю  вкоріниться.

Навіть  он  комашки,  й  мушки,  як  годиться,
Не  спішать  щоранку  щоб  росою  вмиться.
Хробачок  відʼївся,  в  кокон  він  завився,
Пташки  не  співають,  тай  турбот  не  мають
Виросли  їх  діти,  чом  не  порадіти.
Он,  на  крила  стали,  неба  вже  дістали.

На  ставку  водиці,  там  ще  хтось  водиться,
Качка  каченяток  кличе,  “пізнюрчатка”,
Пізно  полупились  та  на  світ  з'явились.
Мама  їх  не  кине,  буде  доглядати  та  надію  мати,
Встигнуть  її  діти,  в  вирій  відлетіти.

Небо  не  синіє,  хмарки  як  з  свинцю,
Сонце  не  лагідне  в  пору  оцю.
Вже  літо  відцвіло,  врожай  пора  зібрати,
Тай  водночас  про  зиму  всім  подбати.  
Бо  сани  літом  для  зими  готують,
І  літні  місяці  всю  зиму  нас  годують.
©  В.  Небайдужий.  2021  р.  

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922960
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.08.2021
автор: Небайдужий