Заховайся під ковдру,
як під товщу води на дно,
опускається риба,
прислуховуючись до,
підводних радарів,
що ловлять в сіті
глухе і протяжне
ридання кита.
Го-го!
Там над звуками тихими,
кидає промені
списами білими,
сонце розгорнуте,
наче шукає
заручника з племені
сонцепоклонників,
в лоні кита.
Слухай, прислухайся,
ти з цього племені,
дивишся в темряву
страхом окутаний.
В жахному мороці
тінь, пробираючись,
морок зализує
давши тобі:
промені-полум’я,
з білими списами, -
з нутрощів риби
на берег піти.
Ніч була ковдрою,
хвилі – уявою,
і провидіння – хвостом кита.
Щоб повернутись назавтра
до вічності,
рибою стань і пливи
до Христа.
19.08.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922898
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.08.2021
автор: Володимир Каразуб