Коли я слухаю тебе, розумію,
як не потрібно мовчати, щоб
нараз не сказати лишнього.
Серпневе сонце витягується стрічкою
скотившись з дахів вздовж вулиці і
зникає вкінці під склепіннями
розквітлих крон.
Простуючи твоїм кроком – повільним,
але уривчастим ритмом,
серце обвиває промениста підв’язка недільного
умиротворення.
І твоє густе, тим же сяйвом підібгане волосся,
в якому вся розкіш паломника,
що стрічає прохолоду в спекотній день під кроною липи,
веде мене ген у кінець вулиці.
А там,
стрічка мого серця стане перістою,
і дивлячись на твоє волосся, я бачу більше дерев,
аніж одітих у золото сонця будинків.
21.08.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922808
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.08.2021
автор: Володимир Каразуб