ще вчора ти була зі мною,
а тепер тобі нема чого приховувати,
нема чого доводити, – взагалі нічого нема.
ти обіцяла мені, будеш зі мною довіку,
– бачу тепер, ця брехня, як сніг,
вбрала тебе в білі шати,
що виблискують проти сонця.
дитинко, ти, напевно, божевільна.
а ще ти, напевно, була сліпою,
що засліпила й мене
своїм всевидющим коханням.
заявляєш своїм пророчим голосом,
що залишаєш мене минулому,
що спалюєш всі мости
й рубаєш усі канати.
о, ти настільки впевнена,
що не втечу від тебе!
я впевнений так само, що втечу.
довго, занадто довго
я йшов цим неправильним шляхом –
тепер вже нічого не вдієш:
піду навпрошки через поле,
через гай та глибоку річку.
твоє відчайдушне серце
прорекло, що так буде краще:
страждати й тобі від розлуки,
і помирати мені.
гаразд, але не заводь
тужливих пісень про зраду:
поглянь на дійсність уважно
й зроби всі висновки правильно.
так, я зробив все можливе з лихвою, –
найнадзвичайніше і найкраще,
найдорожче, найбільш прийнятне
для такої жінки, як ти. –
чи не так? але ти виголошувала
якісь філософські промови
замість того, щоб те все приймати
з вдячністю, беззаперечно. тепер ти кажеш мені,
що досі кохаєш, та я вже не вірю.
запевняєш мене, що й ти намагалася
зрозуміти мене – хоч тепер зрозумій:
я перестав сприймати твої аргументи та докази,
я вже не можу спокійно слухати
ні виправдань, ні звинувачень –
піду пограбую банк
desperate heart, rainbow
https://www.youtube.com/watch?v=BKemJnMR0TY
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922359
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2021
автор: mayadeva