[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=kPgQox0GijI[/youtube]
Розцвів світанок, ніби квітка,
Упала вранішня роса,
Та прилетів незнано звідки.
Шалений вітер і - гаса.
Усе пішло тут вверх ногами:
Добравсь до синьої роси.
Він збив росу, як батогами,
Йому байдуже до краси.
Знов подивився на роботу,
І щоб сюди іще додать?
(Нащо зробив ти цю глупоту?)
Побачив - хмарки он біжать.
Злетів вже вихорем у небо,
Нащо мені оці дощі?
Розгоню хмарки, їх не треба,
Спокійно буде для душі.
Намочуть крила? Ні! Не треба!
Як буду я тоді літать?
Хай світлим буде синє небо...
Можливо, досить вже, поспать?
Та враз почув - гудуть дроти,
До них не важко дотягнутись.
Не маєш й краплі доброти!
Колись ти зможеш посміхнутись?
Це голос внутрішній сказав.
Не чув! Ну що із цим робити?
В цей час він міцно уже спав,
Ти - злий, бо не дано любити...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922005
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.08.2021
автор: Н-А-Д-І-Я