Лицар (проза)

НЕ  ВИГАДАНІ  ІСТОРІЇ:

Лицар
(із  збірки  "Подарунок  милій  донечці"
та  альманаха  "Кременчук  літературний")


 Ще  вчора  було  літо,  а  сьогодні  раптово  похолодало,  небо  затягли  темні  нудні  хмари  з  яких  раз-по-раз,  наче  через  мілке  сито,  сіється  холодний  і  теж  нібито  сірий,  дощ.  І  вже  треба  прощатися  з  легенькими  босоніжками  і  взувати  закриті  туфлі,  та  ще  й  шкарпетки,  або  і  панчохи.  Не  віриться,  що  зима  вже  не  за  горами,  і  жевріє  світла  надія  на  “бабине  літо”,  його  коротке,  швидкоплинне  тепло.
 Зіщулившись,  піднявши  комірець  куртки,  Неля  гуляла  у  дворі  свого  будинку  під  парасолькою,  стискаючи  її  пластмасову  заокруглену  ручку  в  лівій  руці,  а  в  правій  держачи  поводок.  Вигулювала  свою  улюбленицю  —  собачку-болонку.
 Кучерява  пухнаста  білявка  Кнопка  хутко  бігла  вперед,  схиливши  гарненьку  білу  голівку  з  чорними  бусинками  жвавих  оченят  і  ретельно  винюхувала  довкола  щось  важливе  для  себе.  Здавалося,  ніби  читає  цікаву  книжку,  бо  то  натягувала  поводок,  рвучись  уперед,  то  раптом  напружено  завмирала  на  місці,  вивчаючи  якісь  тільки  їй  відчутні  запахи,  а  іноді  рвучко  поверталася  назад,  чи  пірнала  в  густі  зарості  бузку.
 Раптом  звідкілясь  виринув  невеличкий  рудий  песик,  підбіг  до  Кнопки,  привітно  махаючи    хвостиком,    і  вони  почали  доброзичливо  обнюхувати  один  одного,  очевидно  знайомлячись.
 -  Фу,  Кнопко!  Фу!  Відійди  від  нього!  Нащо  він  тобі  здався,  приблудний  дворняга?  -  промовляла  Неля,  натягуючи  поводок.  -  Ходімо  звідси!
 Кнопка  неохоче  почалапала  слідом  за  хазяйкою,  озираючись  на  Приблуду,  що  біг  слідом,  привітно  вимахуючи  хвостиком.  -  Гав!  Гав!  -  дзвінко  озвалася  Кнопка.  Пес  на  хвилинку  зупинився,  обслідував  стовб,  ретельно  його  винюхавши,  потім  в  три  стрибки  наздогнав  Кнопку  і  побіг  поруч.
 -  Пішов  звідси!  -  сердито  вигукнула  Неля.  Песик  винувато  глянув  на  неї,  зупинився,  але  потім  знову  побіг  слідом,  тепер  трохи  далі.
 -  Ходімо  вже  додому  Кнопко,  -  Неля  натягла  поводок.  -  Погуляли  трохи  і  досить.  Холодно  і  дощ  не  вщухає,  ще  застудимося.  
 Кнопка  зупинилася,  присіла  на  передні  лапи  і  голосно  виголосила:  -  Гав!  Гав!
 Підійшовши  до  під'їзду,  Неля  пропустила  собачку  поперед  себе  і,  причиняючи  за  собою  двері,  побачила  рудого  Приблуду,  що  непорушно  застиг  на  місці,  витягнувши  хвоста  і  розпачливо  дивлячись  на  двері,  що  зачинялися  перед  його  носом.  Вийшовши  на  п'ятий,  останній,  поверх,  Неля  відімкнула  квартиру  і  Кнопка  завчено  попрямувала  до  дверей  ванної  кімнати.  -  Зараз,  зараз,  почекай  трішки,  -  примовляла  Неля,  знімаючи  з  неї  ошийник  з  поводком.  -  Ходімо,  будемо  лапи  мити.    
Вимила  брудні  Кнопчині  лапи,  витерла  спеціальним  рушничком  і  собачка  побігла  до  свого  місця  на  килимок,  простелений  поряд  з  кріслом,  на  яке  сіла  хазяйка,  включивши  телевізора.
 Наступного  дня  задощило  і  щоб  собачка  не  забрьохала    свою    білосніжну    кучеряву    шерсть,    на    прогулянці  Неля  носила  її  на  руках.  Рудий  Приблуда  чекав  біля  під'їзду  і  супроводжував  їх,  то  забігаючи  вперед,  то  відстаючи  і  весь  час  “читаючи”  сліди  довкола  і  реагуючи  на  них  то  голосним  відсапуванням,  то  глухим  ричанням,  то  тихеньким  скавчанням.  Кнопка  уважно  слідкувала  за  другом,  жваво  коментуючи  його  “розповіді”.
 Після  прогулянки  Приблуда,  що  знову  проводжав  їх  до  дверей  під'їзду,  явно  хотів  на  цей  раз  таки  прослизнути  усередину,  і  знову  засмучено  дивився  на  двері,  що  зачинилися.
 Неля  занесла  Кнопку  в  квартиру,  зняла  з  неї  поводок  з  ошийником:  -  Іди  на  своє  місце.  
Але  Кнопка  швидко  побігла  до  дверей  ванної  і  зупинилася  в  очікуванні.  
 -  Ти  ж  увесь  вечір  на  руках  у  мене  сиділа,  -  здивувалася  хазяйка.
 -  Гав!  Гав!  -  високим  голосом  сповістила  Кнопка  і  лапою  попробувала  сама  відчинити  двері.
 -  Хочеш  лапи  помити?
 -  Гав!  -  замахала  хвостиком  собачка.
 -  Ну  ходімо,  -  усміхнулася  Неля.  -  Бачу,  знаєш  чітко:  якщо  прийшла  з  вулиці,  то  треба  мити  лапи.  Молодець,  гарна  дівчинка.  А  отой  твій  залицяльник,  рудий  Приблуда,  точно  не  миє  лапи  ніколи,  так  і  спить  з  брудними  десь  на  смітнику.  Бач,  унадився!  Чекає  на  тебе,  супроводждує  на  прогулянках.  Ти  йому  скажи,  що  він  нам  не  пара,  -  розмовляла  з  Кнопкою  Неля  включаючи  телевізор  і  сідаючи  в  крісло.  -  Домовились?  Так  і  скажи:  -  Не  пара!
 Наступного  ранку,  вийшовши  з  квартири,  щоб  іти  на  роботу,  Неля  побачила  Приблуду,  який  непорушно  сидів  біля  її  дверей.
 -  Ти  ба!  Чудо  в  пір'ячку!  Хто  тебе  впустив?  Іди  гуляй!  Гуляй!  Гуляй!
 Песик  подивився  на  неї  наче  аж  з  докором,  підвівся,  відійшов  у  куток  площадки  і  повернувся  назад,  несучи  у  зубах  кісточку  із  залишками  м'яса  на  ній.  Поклавши  біля  дверей,  знову  уважно  глянув  на  Нелю,  наче  хотів  сказати:  -  ”Дивись  же,  не  з'їж  сама”  і,  не  поспішаючи,  почав  спускатися  вниз  по  сходинках.
 Ошелешена  Неля  витягла  з  сумки  газетку,  відірвавши  шматочок,  обережно  взяла  ним  кісточку,  винесла  надвір,  щоб  віддати  Приблуді,  але  того  ніде  не  було  видно.
 Ідучи  на  роботу  думала:  -  ”Не  інакше,  що  закохався  песик  у  мою  Кнопку.  Такий  собі  простий  бездомний  пес,  мабуть  не  кожного  дня  їсть  досита,  а  тій,  що  сподобалася,  несе  кісточку  аж  на  п'ятий  поверх.  Презент  коханій!”
 Сумно  усміхнувшись  чомусь  подумала:-  “А  де  ж  мій  лицар?  Чому  мені  ще  змолоду,  та  й  зараз,  не  траплялися  уважні,  безкорисливі  чоловіки,  здатні  хоча  б  на  невибагливий  “презент”,  не  кажучи  вже  про  “зірку  з  неба”.  Так  і  не  діждалася  я  достойної  пари,  так  і  живу  самітня”.
 І  мабуть  єдина  із  всіх  жінок  на  світі,  Неля  раптом  гостро  позаздрила  своїй  Кнопці.
2016

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920076
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2021
автор: Людмила Григорівна