Війна косила день і ніч,
Страшенне жниво те збирала:
Де хата, там лишалась піч
Й господаря все визирала.
Вона чекала до кінця,
Аж до святої Перемоги,
І не закінчиться оця
Землі і матері тривога.
А він стріляв, лежав в крові,
Знов підіймавсь, щоб воювати,
І Перемогу ту привів –
На них обох чекала Мати
Хто бачив воїна в бою?
Вогнем яким палають очі,
Коли воює за свою,
За рідну землю пада, отчу.
Земля те бачила не в сні –
Вона ридала за синами,
Коли поля її рясні
Засіяні були тілами…
О, як вона благала смерть
Той цвіт живий не обривати –
Крові вже випито ущерть,
Вже горем годі запивати!..
Вона втішала матерів,
Гіркі ті сльози їх ковтала…
А син в вогні війни згорів,
Щоби зійти на п’єдесталі.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919868
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.07.2021
автор: Ганна Верес