Діти зростають, дім отчий лишають
І розлітаються в різні світи …
В клопотах, рідко батьків навіщають,
А ми чекаємо звістки завжди.
Фотоальбоми журливо гортаєм
Де на світлинах ще дітки малі.
Знали б вони, як за ними скучаєм,
В ночі безсонні зливаєм жалі.
Прагнемо ніжно онуків обняти,
Сонечків наших,таких золотих
Думкою линемо подарувати
Свій поцілунок та кожному з них.
Ми діточками радо пишаємось,
Горді, що внуки-нащадки ростуть.
І, як батьки, завжди намагаємось
Благословити на праведну путь.
Старими себе не почуваємо,
Бо у душі, якби, ще молоді.
Долю свою у житті плекаємо,
Хватко скрашаєм в щоденнім труді.
Завжди в надії звістки чекаємо,
Якби увагою душу степлить.
До телефону все підбігаємо,
Посолодити розмовою мить .
Хоч ви далеко від нас,та ми з вами:
Щастям радіємо, смуток болить.
І зігріваючись в згадках словами,
Молимось Богу за вас кожну мить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919253
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.07.2021
автор: Marija