Живемо, неначе в тумані, часто
падаємо, а ще частіше завдаємо болю
собі і нашим ближнім. Ми, наче сліпі
ідемо і не знаємо де зупинимося,
шукаємо і не можемо знайти.
Темрява безмежна навколо нас.
Ми поволі втрачаємо себе, вибившись
із сил, починаємо тонути у ній, наче у
морі. На початках нашої сліпоти ми ще
мріємо про світло, а потім
зневірюємося, настільки звикаємо
до темряви, що вже боїмося побачити
світло, лякаємося від самої лише
думки, що одного дня можемо
прозріти. Ми звикаємо до світу наших
ілюзій, які прикривають собою пустоту
довкола нас. Ми починаємо боятися,
що коли зникнуть всі омани від
ніжного дотику світла, ми опинимося
на одинці з собою і зрозуміємо
наскільки ми спустошили свою душу,
яка тепер нічого окрім болю не здатна
відчувати. Саме тому ми зволікаємо з
візитом до лікаря, який може нам
повернути зір. А ти все ще хочеш
прозріти?
Чи хочеш все ще пізнати істину?
Чи хочеш звільнитись від своїх звичних
оман і розпочати свій шлях до Світла
Життя? Саме це питає кожного із нас
сьогодні Бог. Він готовий зцілити і
повернути зір кожному, але при умові,
що цього бажатиме твоє серце.
Зупинись зараз, будь-ласка, на мить і
запитай себе чого бажає твоє серце :
жити надалі в темноті серед безглуздих оман,
які рано чи пізно приведуть тебе до
межі відчаю чи зробити перший крок
на шляху до люблячо Бога, який вже
сьогодні може зігріти тебе у Своїх
святих обіймах, який вже сьогодні хоче
взяти тебе за руку і вести безпечними
шляхами за Собою?
Матея 10:51-52
"51. Ісус, до нього звернувшись, каже:
Що ти хочеш, щоб я зробив тобі?
А сліпий йому: Учителю мій, – щоб
я бачив! 52 Сказав Ісус до нього:
Іди, віра твоя спасла тебе. І негайно
прозрів той та й пішов дорогою за ним."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919090
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2021
автор: Іскра