Трухлява сосна ледь стояла,
Від буревію зразу ж впала.
А Вовк на лихо пробігав
Й під стовбур, як в капкан попав.
Лежить, хрипить, пропав терпець.
Оце вже смерть, прийшов кінець.
Аж раптом: -О, спасибі, боги,-
Біжить Олень, а в нього - роги.
Вовк сосну трохи відтягти
Того прохає помогти.
Олень дурний плечі розправив
І роги під сосну підставив.
Вона лиш трохи відхилилась,
Звірина миттю і звільнилась.
Та поки в западні сиділа,
То дуже-дуже зголодніла.
І тут Оленя ждав сюрприз,
Вовк—стриб і горло перегриз.
Мораль оця дуже стара,
Вовкові не роби добра.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918648
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.07.2021
автор: М.Гомон