Sonetto 19
Son animali al mondo de sí altera
vista che 'ncontra 'l sol pur si difende;
altri, però che 'l gran lume gli offende,
non escon fuor se non verso la sera;
et altri, col desio folle che spera
gioir forse nel foco, perché splende,
provan l'altra vertú, quella che 'ncende:
lasso, e 'l mio loco è 'n questa ultima schera.
Ch'i' non son forte ad aspectar la luce
di questa donna, et non so fare schermi
di luoghi tenebrosi, o d' ore tarde:
però con gli occhi lagrimosi e 'nfermi
mio destino a vederla mi conduce;
et so ben ch'i' vo dietro a quel che m'arde.
Істоти є, що звикли з давніх пір
на сонці зір в повіках не ховати;
є інші, доля їм на ніч чекати,
від світла дня оберігати зір.
А є такі, кому вогненні шати
судилися страхам наперекір;
від пристрасті понад снігами гір
кометою яскравою згорати.
Не в темну тінь сховатися я хочу
сеньйори вже засліплений красою;
змиваючи слізьми з повіки щем,
я не чекаю прохолоди ночі;
лечу на зустріч з зіркою ясною,
щоб в сяєві її згоріти вщент!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917870
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.06.2021
автор: Анатолій Костенюк