Чекає обрій Еос сонцелику,
Зорить ясними перлами трава,
у небеса. Ні поруху, ні крику,
Лише світів недоспаних дива.
Ось білий кінь толочить сонну тишу,
Він п’є росу і напуска туман,
Із ніздрів вогких. Тим туманом дише,
Між глиноскель замріяний лиман.
Та сходу вже рожевіє віконце,
Виходить Еос у одежах сонця,
Зникають кінь, туман. Зника й лиман…
В`їжджає ранку сонячна карета,
І тільки зошит променем зітхне,
Між сторінок залишивши сонета.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917623
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.06.2021
автор: Стяг