Потвора з комори

Бабка.  Чи  багато  у  вас  історій  про  неї?  Я  абсолютно  впевнена,  що  в  тієї  половини  людства,  якій  коли-небудь  доводилося  знімати  кімнати  чи  квартири,  є  своя  "бабка",  про  яку  хочеться  скоріше  забути,  але  все  ж  інколи  вона  згадується,  перед  тим,  як  ви  збираєтеся  відійти  до  сну,  стара  лізе  з-під  ліжка,  у  вікно  або  з  комори,  немов  якась  потвора  з  горрор-фільму.  Гола,  з  обвислою  синюватою  шкірою,  повзе  на  кістлявих  колінах  та  ліктях  до  джерела  енергії.  Її  страшний  живіт,  схожий  на  гнилий  кавун,  волочеться  по  підлозі.  Залишки  сивого  павутиння  на  голові  злиплися  в  мишачий  хвіст.
Вона  харчується  вашими  спогадами  й  обирає  час  вечірньої  рефлексії,  коли  ви  на  самоті  та  найбільш  вразливі.  Присмоктується  до  ваших  очей  беззубим  ротом,  і  тоді  біжать  по  сітківці  калейдоскопом  всі  жахливчики,  які  ви  змушені  наново  переживати.  
Ось  ви  живете  в  бабки,  а  це  означає,  що  щодня  вас  емоційно  гвалтують.  В  її  квартирі  старезний  паркет,  і  вона  не  хоче,  щоб  ви  по  ньому  ходили.  Вона  за  вами  постійно  стежить.  Бреше,  що  сусіди  кажуть,  як  ви  гучно  ходите  по  дому  в  силіконових  домашніх  капцях.  "Там  же  каблучок",  -  зауважує  бабка,  лежачи  на  канапі  і  залипаючи  в  "телемагазин"  -  це  її  улюблене  шоу.  Дивитесь  на  свої  старі  капці,  тримаєте  їх  в  руках,  як  музейну  рідкість,  й  проводите  пальцем  по  абсолютно  пласкій  подошві.  "Каблучок..."  Аби  не  спотворити  її  дорогоцінний  паркет,  ви  змушені  купити  нові  плюшеві  капці  й  ходити  так,  щоб  вона  не  чула,  по  можливості  літати.
У  цьому  сюреалістичному  бабчиному  світі  все  набуває  нового  сенсу.  Періодично  вона  нюхає  ваше  зимове  взуття,  копирсається  у  вашому  смітті.  Ви  знаєте  про  це,  але  заплющуєте  очі,  бо  вам  же  треба  десь  жити.  Разом  з  нею  ви  божеволієте  і  навіть  в  якийсь  момент,  знаходячись  в  її  пеклі,  починаєте  вірити,  що  закони  логіки  і  саме  життя  такі,  якими  вона  їх  проповідує:  у  вічко  в  дверях  може  хтось  підглядати,  тому  треба  зачиняти  й  другі  двері  (уточнюю:  підглядати  не  з  квартири,  а  в  квартиру,  що  неможливо);  вже  в  сутінки  треба  негайно  закривати  вікно  товстими  фіранками,  бо  будуть  зазирати,  дивитися,  що  і  як  у  домі  (для  того  треба  бути  трошки  вищим  за  норму,  адже  мешкаєте  ви  на  п'ятому  поверсі);  у  вихідні  вам  треба  обов'язково  йти  кудись  ще  до  її  сніданку,  навіть  якщо  у  вас  немає  планів,  навіть  якщо  після  робочого  тижня  ви  хочете  відпочити,  -  це  не  важливо,  бо  відпочити  хоче  вона.  Краще  б  ви  взагалі  в  цьому  місці  не  з'являлися.  Заплатили  й  повернулися  через  місяць,  щоб  ще  раз  заплатити.  
Коли  ж  ви  виходите  на  вулицю,  ковтаєте  свіжого  повітря,  світ  стає  таким  самим,  яким  ви  його  знали  до  бабки,  і  в  голову  приходить  одразу  кілька  думок:  "Треба  валити  звідти",  "Це  катівня",  "Як  же  хочеться  напитися".  
Перша  думка  найбільш  твереза  й  правильна.  Ви  повертаєтесь  аби  сказати,  що  йдете  назавжди,  і  вона  починає  істерику.  Їй  важко,  вона  жінка,  життя  промайнуло,  все  занадто  дорого  їй  давалося,  ви  її  сильно  підвели,  бо  за  ваші  гроші  вона  хотіла  зробити  ремонт  у  коридорі.  Дивитися  на  неї.  Думаєте  про  те,  що  у  вас  навіть  коридору  немає.  Є  дім,  але  в  далекій  іншій  країні.  
Бідна  бабка  лягає  на  канапу  в  своєму  теплому  халатику,  хлюпає  носом,  стара  ксеноморфиха,  й  маніпулює  вами.  Вона  каже,  як  складно  їй  щодня  мити  сральники  в  діагностичному  центрі.  Каже,  як  до  неї  тягнуться  всі  люди,  і  вона  насправді  хороша.  Ви  втішаєте  її.  Вона  згадує,  як  колись  працювала  в  іншій  країні  зі  старими,  підтерала  їм  дупи.  Ви  змушені  слухати  про  її  молодість,  про  її  колег-прибиральниць,  по  десятому  колу  одне  й  те  саме.  Ви  думаєте,  що  й  так  часто  переїжджали,  важко  тягати  сім  років  життя  на  власній  спині,  мов  равлик,  і  вирішуєте,  що  залишитесь  на  стільки,  на  скільки  зможете.  Вона  обіцяє  бути  хорошою  й  каже,  що  вчиняла  неправильно.
У  вас  немає  жодного  вечора,  в  який  би  ви  повернулися  додому  і  не  повинні  були  її  слухати.  Вона  саджає  вас  у  крісло  й  розповідає  про  свій  нікчемний  день,  про  свою  жалюгідну  роботу.  Ви  допомогаєте  їй  шукати  нову,  купуєте  їй  продукти,  щоб  бабка  лишній  раз  не  вилазила  на  вулицю.  Вона  промовляє:  "Посиди  со  мной".  Дарує  вам  щось.  Лишає  для  вас  в  холодильнику  їжу,  термін  придатності  якої  стікає  завтра.
Причому  якщо  ви  скажете  на  все  це  "ні",  вона  влаштує  скандал,  бо  ви  її  не  поважаєте,  все  тримаєте  в  собі,  не  хочете  ділитися,  а  треба  розмовляти.  До  речі,  ви  ніколи  не  вгадаєте,  коли  вона  хоче  розмовляти,  а  коли  не  хоче  вас  бачити.  Все  рівно  ви  будете  поганим  і  не  зможете  їй  догодити.  
У  бабки  часто  змінюється  настрій:  по  кілька  десятків  разів  на  день.  Інколи,  а  ви  вже  вловлюєте  її  бажання,  їй  хочеться  посваритися  аби  бути  в  тонусі.  Тоді  ви  втикаєте  в  телефон,  а  вона  розповідає,  що  у  вас  важкий  характер  і  крани  ви  не  так  закручуєте,  і  стіл  витераєте  погано,  дуже  сильно  трете,  тому  штучний  камінь  (покриття)  може  зіпсувалися,  заварник  в  якомусь  білому  нальоті,  ну  а  посмішка  у  вас  саркастична...  Накричавшись,  вона  йде  спати  і  хропе  як  мужик,  а  ви  не  можете  заплющити  очей  всю  ніч.  
Минають  дні,  після  роботи  ви  одразу  відправляєтеся  до  своєї  кімнати,  вона  туди  щоразу  заходить  і  провокує  вас  на  розмову,  інколи  не  дуже  приємну.  Вона  починає  рахувати,  скільки  разів  ви  сходили  до  туалету,  їй  цікаво,  як  саме  сходили.  Це  стає  темою  для  повноцінної  розмови  у  якусь  з  неділь,  коли  ви  поспішаєте  на  зустріч  з  хлопцем,  який  вам  подобається.  
Якось  у  вихідний  ви  прокидаєтесь,  як  завжди  заздалегідь,  о  шостій  ранку,  щоб  не  дай  Боже  не  перетнутися  з  нею  на  кухні,  бо  вона  цього  не  любить.  Ви  робите  все  як  миша,  протираєте  стіл  після  її  вечері,  бо  вона  жерла  й  лишила  крихти,  єдиною  одноразовою  серветкою,  що  зоставалася  на  столі.  Вам  лишилося  жити  в  цій  квартирі  менше  доби.  
За  годину  вона  вривається  до  кімнати  й  сварить  вас  за  те,  що  ви  взяли  її  "серветки".  Ви  кажете,  там  була  одна  єдина.  Стара  оре,  що  не  мільйонерка.  Ви  обіцяєте  купити  пачку.  Бабка  рекомендує  вам  завжди  брати  своє.  Відповідаєте:  "Добре".
Ще  5  хвилин.  Вона  викликає  вас  із  кімнати  на  довгу  моралізаторську  бесіду  і  начебто  завуальовано  просить  вибачення,  знову  повторюючи,  який  же  складний  у  вас  характер.  Вона  старша.  Ви  маєте  коритися.  
Знизавши  плечима,  йдете  гуляти  з  подругою.  Весна  буяє  і  ніщо  її  не  зупинить.  Фотографуєтеся  у  магноліях,  а  потім,  не  бажаючи  повертатися  додому,  ви  купуєте  мандариновий  ель,  сідаєте  на  гойдалку  у  парку  й  завантажуєте  світлини  до  Instagram.  
Переступаючи  поріг  бабчиної  квартири,  ви  дізнаєтеся,  що  виселені.  Не  те,  що  б  ви  не  були  готові  до  такого  проявлення  маразму,  просто  вас  досі  продовжують  неприємно  дивувати  людські  створіння.  Кілька  днів  тому  ця  божевільна  казала:  "Живи  сколько  хочешь".
Бабка  весь  вихідний  виношувала  це  рішення.  Вона  хотіла  святкувати,  бо  поставила  вас  перед  фактом  й  начебто  спантеличила.  Ви  повторюєте  ранкове  слово,  воно  теж  ідеально  підходить  для  такої  ситуації:  "Добре".
У  подібні  моменти  будь-які  маски  вихованості,  ввічливості  зриваються.  Вона  сидить  перед  телеком  як  великий  сивий  щур  й  велить,  що  коли  вам  допомагатимуть  виносити  речі,  до  квартири  ніхто  не  повинен  заходити  чи  навіть  заглядати  у  неї.  Відповідаєте,  що  взагалі-то  це  нікому  й  не  потрібно.  Вона  психує,  звісно.  Як  так  можна  розмовляти  з  нею  в  її  домі?!  Ви  ж  ніхто!  Ви  пил!  Ви  луганчанка.  Смієтеся.  Ну  а  що  ще  робити?  На  всяк  випадок  зауважуєте,  що  записували  деякі  її  особливо  хворобливі  висказування  на  диктофон.  
Коротше,  ви  зробили  скандал  у  цьому  прекрасному  домі.  Бабка  викликає  міліцію,  щоб  вас  "посадили  на  24  часа,  нелегалку  этакую".  
Звісно,  ніхто  не  приїде,  бо  причини  немає.  Може  бути  хіба  що  штраф  за  безпідставний  виклик.  Стара  страшенно  неосвічена,  наївна  і  підозріла  боягузка.  
Мова  вже  не  йде  про  те,  що  ви  доживатимете  тут  місяць.  З  рештою,  це  просто  небезпечно.  Ви  заходите  до  кімнати  й  пишете  в  телегу  та  телефонуєте  друзям.  Шукаєте  тимчасове  житло  на  три  тижні,  щоб  потім  поїхати  до  рідних,  бо  і  кличуть  давно,  і  перспективи  є.  
Ксеноморфиха  товчеться  в  прихожці  і  ссить  від  цієї  ситуації.  Телефонує  єдиній  родичці,  подружкам-прибиральницям,  якомусь  дружбану,  старому  мужику,  і  ниє  їм  в  слухавку.  "Что  мне  делать?  Она  закрылась  в  комнате  и  разговаривает  по  телефону!  (А  це  мабуть  страшно!)  Приходи  хоть  ты  ко  мне  с  ночевкой!  (старому  мужику)  Будешь  охранять  меня,  чтоб  она  меня  не  убила!"
В  принципі,  як  би  не  ваше  "бездомне"  положення,  все  це  доволі  анекдотично.  
Наступного  дня  ви  берете  речі  та  їдете  до  хорошої  подруги.  Бабка  працює  й  сильно  хвилюється,  що  ви  щось  у  неї  вкрадете  у  процесі  зборів.  Вона,  коли  губила  в  квартирі  свої  речі,  завжди  думала  на  вас,  але  потім  їх  знаходила.  Цього  разу  дурепа  зачиняє  двері  своєї  кімнати  на  папірець  і  запам'ятовує,  як  він  звідти  стирчить,  якщо  ж  ви  туди  вдеретеся,  то  зірвете  "пломбу",  й  вона  це  помітить.  Баба  кличе  свого  друга,  щоб  він  посидів  у  неї,  поки  вона  миє  підлогу  в  лікарні,  а  я  в  її  домі  збираюсь.
Повернувшись,  бабка  ледве  не  пританцьовує,  запрошує  свою  сусідку  в  свідки,  поводить  себе  як  тупе  жорстоке  дитя,  чогось  переходить  на  "ви",  а  ще  згадує  своїх  коханців  і  свою  колишню  затребуваність,  адже  у  вас  не  все  так  успішно,  як  у  неї.  Ви  ж  не  розповідаєте  їй  історію  свого  серця,  та  і  хто  став  би.  Замість  того  просите  її  віддати  ваші  роздруковані  паспортні  дані  (вони  були  потрібні  при  підписанні  стандартного  договору),  що  викликає  бурю  емоцій,  на  яку  ви  точно  не  очікуєте.  "Раз  ты  хочешь  забрать  свои  данные,  значит  ты  в  чем-то  замешана!  Я  попрошу  своего  друга  навести  справки.  С  тобой  что-то  нечисто!  Вы  все  из  Луганска  такие".  Що  тут  скажеш?  Треба  просто  виносити  речі.  Ви,  звичайно,  натякаєте  на  її  істеричність  та  шизоїдні  фантазії,  а  потім  йдете.  Далі.  Без  якихось  явних  почуттів.  Обурення  й  розпач  могли  бути  сім  років  тому,  коли  ви  тільки  приїхали  до  Києва.  Та  не  зараз.  Ваша  доля  не  про  те.  
Наостанок  бабка  намагається  ще  раз  викликати  поліцію,  а  потім  сідає  відзначати  цю  подію  зі  своєю  сусідкою.  Сусідка  хранить  мовчання  під  час  усіх  сцен  цієї  маленької  побутової  п'єски.  Треба  думати,  бабка  її  шокувала.
Всі  друзі  бабки  знають  або  підозрюють  про  її  емоційну  нестабільність,  біполярний  розлад,  тощо.
А  мужик  так  і  не  прийшов  дивитися,  як  ви  збираєте  речі.  Шкода,  ви  навіть  на  нього  чекали.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916865
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.06.2021
автор: Олена Мальва