Співав її вітер, торкаючи щемно громи,
Її промовляли веселки, зомлілі в загравах,
Зухвало у ній і сніги проливались слізьми,
У ній зачаровано падали роси в отавах.
На крилах пташиних у ній заплітались хмарки,
Ромашки влягались поспати на скошених травах,
У ній дивовижно губились заблудлі думки,
Де та захмелівши, неслась у беззвучних октавах.
Ця пісня без слів... одягалась в намисто зірок,
І мружилась сонцю, жаринками дихала в шибку,
В сузір’ї небеснім писала останній свій крок,
І ноти вкладала бентежно у липах - на згадку.
Хмелів дивно сон, напиваючись смаком грози,
Сягнувши за межу нічної зомлілоі млості,
Вривались із вітром у шибку краплинки сльози...
Без жодного слова, вривалася пісня у гості...
Ця пісня без слів...
#лесяутрисковоробець
Назва поезії та світлина з інтернету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916360
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.06.2021
автор: Леся Утриско