Затремтить, спалахне,позіхне,
Сонне сонце над тілом баркасів,
Зафіксоване Клодом Моне,
Ще колись, в проминулому часі…
В цю імпресію віримо ми,
Хоч тепер двадцять перше століття,
В туманцеві ліниві дими -
Кострубаті, непевні, розмиті.
Бо у них несподіваний сенс,
Призупинений органом зору,
Що вже сам по собі екстрасенс,
Інтегрований в рух коридору,
Де вживаються сонячний джміль,
Сфінкс пісків і медуза Горгона,
Де клює темних днів заметіль,
Інкрустована білим ворона,
Де у лузі пасеться роса,
Коні вітер толочать на сході,
І знаходять красу в голосах .
Намальовані ноти мелодій…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915949
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.06.2021
автор: Стяг