Шукаю загадковий світ-міраж,
Весна... а хтось – у спогадах осінніх.
Невже то я? Хотілось, щоб не я ж…
Впізнала за коханням власну тінь я.
Постава горда знітилась від кривд,
Стемніли почуття, навік роздерті.
та жевріло ще щось з мізерних крихт,
Хоча, напевне, мусило б померти.
У контурах окреслилась журба,
Лишивши попіл із кохання хмизу.
Та у вогні я ще жива – ти ба?
Прогіркле небо схвачувало риси
Тінь однієї із забутих примх…
Розради-втіхи… серед купи інших…
Що загубилась серед мрій своїх
Осіннім смутком у весняних віршах.
Шалений дощ розмазав макіяж,
І щезла чіткість від знайомих ліній.
Я вже не певна, хто там, у цій тіні?
То, сподіваюсь, все-таки не я ж...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915095
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2021
автор: Білоозерянська Чайка