Вогонь запеклих не пече́!
Вогонь гарту́є сталь!
Народ наш є! Як є, на жаль,
Смердючий тут м0zкаль...
Бажання жити, як і травма,
В генах, в голові марніла.
Малоросів доля-драма,
Міцно, на роки засіла…
Ми виживали як могли,
Була й народу плата...
Дехто ж відцурався від своїх,
Під ло́зунгами ката...
Ми були, є і будемо!
Бо є ще онучата!
Не забудем, віднайде́м,
Діла батьків початі!
За що лилася в землю кров?!
Історія...Наш рід-коріння...
Пробуджуються гени знов,
Через вороже озвіріння!
Предків силу здобули,
Попри всі "доноси",
Українці ми завжди,
А не малороси!
Присвячується моєму прадіду, Чичкалюку Семену Васильовичу (1900-1937), та іншим жертвам "Вінницької трагедії".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913718
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.05.2021
автор: Максим Лободзинський