У піднебессі зірка засіяла,
І народилось маленьке дитятко,
То немов квітка весни забуяла,
Втішалась ненька і щасливий татко.
Змінялась нічка на день, а день на ніч,
Вставало сонце омріяне сяйвом,
О, як же добре, як йдеш піч – о – пліч,
Коли підтримуєшься добрим словом.
У вишиванці з золотом світанки,
Де тиша, спокій і порозуміння,
Там босоногим зустрічаєш ранки,
Себе втішаєш, росте покоління.
Уже позаду недоспані ночі,
Ясніший місяць увібрав тривоги,
Біля колиски голоси співочі,
Вже відлунали, вийшли за пороги.
Хата мов вулик, розмови, поради,
В очах зоринки, дитя йде до школи,
І ти в нащадка помічаєш вади,
Від хвилювань не раз руки хололи.
Вдосталь освідченості, шляхетності,
У сім`ї кожній, доволі турботи,
Неначе й гени, в них зовсім не ті,
І не той настрій до навчань, до роботи.
Та відлік часу сплив занадто швидко,
І самостійність вершить сподівання,
Й не раз почуєш, докірно- Ну мамко,
Твоє життя мені розчарування.
На кавовій гущі, ні, не ворожу,
Коли іду по життєвому шляху,
Знайти потрібно, лиш добро для душі.
Тож основне, щоб прожити в розкоші.
А, що попереду буде,побачим,
Принаймні тут - не першорядні гроші,
Та й не назву своє життя собачим,
Хоча так шкода, таким ваше бачу.
Роки минають, весільні рушники,
А по них маки і волошки сині,
Веселі в ліжку, неначе голубки,
Батьки хатину придбали дитині.
Надмірно тягнуться весь час, як воли,
А їм, знов кажуть,часи важкуваті,
Як це прожить - не купить «Кока- коли»,
Хоча, старі зовсім не в захваті,
Та що ж поробиш треба помогати,
Щоби навчились самі виживати.
Так пори року змінялись кілька літ,
Є малі діти, ото справжня радість,
-Життя невдале, то сусіда пристріт,
Їх розпинає всіх за нас заздрість,-
Тільки й почуєш ті слова по хаті,
Старі сумненькі, що в руках планшети,
Гризе сумління, думки волохаті,
За що живуть, влаштовують бенкети!?
А погуляти діти вміють добре,
Хай онучата в старих поночують,
Ну, а звичайно, коли їм, зле зовсім,
То вже тим паче, тож краще нас лікують.
Холодні зими, газ забира грошву,
О, як настачиш? Пахать неохота,
-Адже я раз на цьому світі живу,
А за комп`ютером, що не робота?-
Якусь рекламу, комусь скинуть вранці,
Уже копійка, дитині в школу є,
А, як пусті два гаманці, так зразу,
За гроші докір, на що дід складає?!
Чи часто бабця спішить до базару,
Їм скільки треба? Могли би й помогти,
За день чи два несуть повненьку тару,
Чи й дали вдосталь?!допомога! Все би забрати.
Їм жилось легше. Хату будували,
Хоч самотужки, те давно минуло,
Але такої,в банку позики не мали,
А, що якби… із заначки відбуло.
Чи можна, подумати всі на ліки,
Спустили й не мають грошей прожити!
Тож хочуть, щоб приходили онуки,
За, що ж, мають діда й бабу любити?
Як на городі старенькі, все( окей),
Гарний врожай, весь поспіхом збирають,
Як відірватись? На планшеті ж хокей,
Ще ж місяць жовтень куди поспішають?
Гостей приймають - онуків до старих,
Тож нехай тішаться, трохи гуляють,
Ні, не відмовлять,знають матимуть гріх,
Нехай хоч трішечки позабавляють.
Роки минули підросли онуки,
Стежки далекі, стали до всіх батьків,
Вже й повивчали основні науки,
Нема давненько зорин у малюків.
В тих оченятах яснооких на жаль,
Не поспішають провідать, як колись,
По старій хаті розвіялась печаль,
Та слава Богу, що уже піднялись.
Як спадок - відношення до роботи,
Щоб гарував за три штуки, що дурень?!
Ото скоти, горбатитись на когось,
Тож тільки мова - уже взявся мігрень.
Знов планшет, друзі, розваги, стрілялки,
Довгі розмови про життя сумбурне,
Як від ліні, то найкращі пігулки,
Не переймаються й так життя гарне.
Он дід є.. й баба, батьків потормошу,
Допомагать? Хай осилюють самі,
Невелику замороку приношу,
Ще нароблюсь, дайте відпочить мені.
.>
За вікном зима, кучугури снігу,
Мов забута хата та світло в ній є,
Мабуть пес, ще спить, ніякого сліду,
Кого ждать?! Дідусь сам- сніг відкидає.
>
Ой, в родинах так, частенько буває,
Скільки їм не дай, то завжди замало,
Аж під серцем щем, розпач душу крає,
Все чомусь дитя - позира зухвало.
Кажуть світ змінився - ми відстаємо,
У людських помислах любити працю,
Занадто дотошними… всі стаємо
Чи й зрозуміють, колись діда й бабцю?!
>
Я трішки тішуся, тож не всі такі,
Може так, буяє іхня молодість,
Може колись й зникнуть почуття терпкі,
А чи згодом, в них пробудеться совість.
10.03.2021р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912262
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.04.2021
автор: Ніна Незламна