Лелека додому летить щовесни,
Він - символ життя та земної краси.
Лелека летить до людей на село
І людям дитину дає на добро.
Лелека кружляє, людей десь нема.
Дитину кому? Шумить лиш трава.
В небо лелека з тривогою звивсь.
Може, зі шляху пташиного збивсь?
Землю він зверху довкіл оглядав,
Рідні краї клекотанням вітав.
Лелека не збився, так воно є:
-Я тут родився і тут житло моє.
Онде болото, що влітку ходив
Своїм малим діткам жабок ловив.
Онде озера в рогожі стоять,
Водив там діток і учив їх літать.
Лелека не збився, так воно є,
Полями там Прип'ять змійкою в'є.
Там гралась у водах людська дітвора,
Що в зграї збиралась як літня пора.
Діток для людини лелека приніс...
Та клекіт лелеки поглинув лиш ліс.
Іржавий, сухий. Страх птаха пройняв-
Дитину людську він у пір'я ховав.
У “прірві” не видно живої душі,
Дитячого сміху не чутно в тиші.
Село де стояло, видніють хрести
О, Боже мій милий, мене ти прости.
Лелека сили уже більше не мав,
На поле смерті він тихо сідав.
Почула Земля: - О люди, простіть!
Лелекам гукнула: - В цей край не летіть.
Памяті Чорнобиля.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912139
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.04.2021
автор: Сокол