«Щастя корисно для тіла, а смуток розвиває душу»
Марсель Пруст.
Рано, ще дуже рано,
Гоїти в серці рану.
Нехай поболить, кохана!
Нехай вона поболить!
В душах вітри завіють.
Брешемо хто як вміє.
Жнемо вже не те, що сієм!
Лікуємо, що не болить!
Коротко й дуже стисло
Про те, що в душі зависло.
Що впало в глибоке крісло
Майже без зайвих слів.
Сумно і навіть смішно
Світ лікувати грішми,
В якому і гріх не грішний
А грішна одна любов.
Чи ви́знає ніж провину
За те, що встромився в спину?
Чи мати навчить дитину
Як вірно на світі жить?
Не знали й не знаєм броду
В одну і ту саму воду!
Заходили і заходим...
А совість все спить і спить.
Знову вітрам не спиться,
Насіння з землі здувають.
Сплячим церквам насниться,
Як віруючих вбивають.
Без куль, без ножів, без палиць,
Одним лиш невірним словом.
Вгору піднявши палець, вимовив і готово.
Пам'ять зітре на порох все, що було до того.
Давній заклятий ворог покаже тобі дорогу.
Пізно, кохана, пізно.
В кожному сні тривога.
Десь через мить, приблизно,
Чорти віднесуть до бога.
І нехай вже тоді як буде,
Суперечки, зізнання , квіти.
Чи зможуть почате нами
Закінчити наші діти?
© квітень 2021р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911989
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.04.2021
автор: horej