Зробити крок занадто важко в житті,
Коли знаходишся, ти ще в суцвітті,
Де забагато квітів уже рудих,
І заважають тобі зробить подих.
А чи спаплюжені вони вже вітром,
А чи занадто зігрівались теплом,
Й самі, невідомо тому сусідству,
Зненацька, мов линуть у гнилу паству.
Й напевно здатні відкрити пелюстки,
Швидше зробили би все це залюбки,
Вже зруйнували, ті свої надії,
І непомітно загубились мрії.
Бо поєднався з рудою шушваллю,
І згодом сам, ти стаєш з нею гниллю,
О, цвіт жіночий ти, чи чоловічий,
Щоби не став, такий же злий, їдючий.
Не грайся з вітром, не принесе добра,
Не обіймайся з рудим, бо він тепла,
Тобі подарить занадто багато,
Що тоді згодом, це не стане святом.
Ти вже, на жаль поступово рудієш,
І з часом дуже про це пожалієш,
Та тобі важко вирватись з обіймів,
На певний час, ти мов занімів зовсім.
Доки не пізно, піднатуж всі сили,
Хоч і здається світ уже не милий,
Назло всім тим, хто загине в спокусі,
Втекти, спроможнім будь у цьому русі.
Ти пелюстки ніжні розправ сміливо,
І заживи, як всі квіти щасливо,
Ми на землі, мов посаджені квіти,
Щоб всього в міру, мати і радіти.
Змогли навчитися по стежці життя,
Щоб геть позбутись гнилого сповиття,
Продовжить рід батьківського суцвіття,
Щоби зростало мужнім покоління!
22.04.2021р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911793
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.04.2021
автор: Ніна Незламна