***
Коли заходиш раптом на фейсбу́к,
а там слова кричать німим прощанням,
невтишеним останнім розставанням
без доторку очей і теплих рук.
Коли вдаряє в серце ястуб тиші,
бо тільки фото гостро промовля,
відчайно так, не зблизька чи здаля,
а так, немов уже востаннє пишуть.
І б'ється спротив і волає "ні"!
Блага душа, розіпнена вітрами,
ще хоче привести когось до тями,
хто вилив безнадію на "стіні".
Хто припустив нерадісні думки
в єство своє і віру відпускає,
вдивляючись у браму того раю,
де вже не хочеш бесіди ні з ким.
Молитви стогін, непорадний зойк
вдаряється безсило до екрану,
де фото обпікає й тихо тане,
прощальний залишаючи рядок...
13.04.21 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911015
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.04.2021
автор: Леся Геник