[i]Пірнаю
В загублених спогадів втрачений світ,
І бачу підводну примару –
Кохання, що звало у хмари,
Не втримали крила Ікара,
На дно потягнув їх образ вічний гніт
Й тримає…[/i]
У світі,
Де мляві медузи й кораловий ліс,
Ми втратили мрій субмарину.
У пустці сумній відпочину,
Занурюсь у кожну шпарину,
Бо це ж корабель, що до щастя двох ніс -
Розбитий…
[i]Старанно
Такий таємничий підводний ландшафт,
Вражає морськими дарами,
Загублене – стало тут храмом,
Аби із життєвої драми
На дні залишалась розбита душа
Коханих.[/i]
Проб’ється,
Дістане в глибинах сніп сонця мене,
Сполохає риб сонні зграї,
Тож час і мені – виринаю,
І я достеменно вже знаю,
Що вибрала сонячне, світле, земне –
Шлях серця.
[i]/На знімку - судно, затоплене в 1990 році біля узбережжя Іспанії для залучення підводних туристів./[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910129
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.04.2021
автор: Білоозерянська Чайка