Стаємо гірше звірів на землі,
Ні, не на волі - в клітці, чи в полоні,
Тепер живемо в цім Армагедоні:
Було нам сумно в райському теплі.
Бо нищимо все на своїм шляху,
Хоч маємо де жити і що їсти,
Роси не помічаємо намиста,
І варті ми ще більшого жаху.
Це страх чи гріх, та звірі - краще нас
Вони природі не приносять лиха,
Бо кожен живе скромно, навіть тихо,
Не маючи нічого про запас.
В людській подобі нас створив Господь,
Він дав нам серце - світле, добре, чисте,
А ми себе ведем як терористи:
Загублений наш людяності код.
Ми знову розпинаємо Христа:
Наш кожен гріх для Нього - нові рани,
І ллється кров знову за нас свята,
Куди ж ми йдемо грішними стежками?
Все терпить Бог - сумне Його лице,
Всіх благ не оцінили тому й гинем,
Страшніше звіра стала ти, людино,
Відповідатимеш за все перед Творцем.
Галина Грицина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910068
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.04.2021
автор: синяк