Солов"ї, солов"ї, заспівайте мені,
Хай почую я вас у останній свій час...
Убиває ж війна, а весна ж є весна,
І хоч рани печуть, спів почуть хочу ваш
А весна ж знов красна і безмежжя в степу,
Я губами ловлю кожну краплю живу...
Ніби краплі дощу, впали в нашім садку,
Я зозулю прошу: "Покукукай ку - ку!
Не зникає ж любов, хоч і рани страшні,
Я почуть хочу знов кукування твої..."
Чи то дощ, чи роса, невідомо мені,
Вгорі світять в красі зірочки весняні...
На землі уже я, майже мертвий лежу,
Така доля моя через кляту війну...
Не почую вже я голоси весняні,
Вже свідомість моя не належить мені...
Буду я в небесах зустрічати весну,
До живих лише в снах, може, я ще прийду...
І додому вже я не вернусь, не прийду,
Не побачу вже я весняну всю красу...
Жаль матусю мою, залишилась одна,
В її долю сумну вже не прийде весна...
А вона ж мене жде, вигляда, вигляда,
Не діждеться вона, бо мене вже нема...
Як же швидко життя закрива мені шлях,
Убиває мене у весняний цей час
Солов"ї, солов"ї, я не чую вже вас,
Душа й мрії мої вже пливуть в небесах...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909240
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.03.2021
автор: геометрія