Підіймають архіви Атланти
Крізь Великого Ока імпланти,
Скрізь Великого Брата мутанти,
Ми бастарди інфи, ми інфанти.
Ми дисплеїв дзеркальні гримаси
В Силіконовий вік біомаси,
В мозговий Ренесанс дизбалансу
Синтетичних декад Декадансу
Не да Вінчі, ніхто з нас не Гоголь,
Концентрації нуль, гугль-моголь...
Обмальовані тінню з натури,
Жалюгідні сутулі фгури
Замордовані фітнесом штучним
Еталонно, стандартно співзвучним,
Під музичний ерзац сурогатом,
Без мелодії, з репом і матом.
Симуляція справжніх емоцій,
Довбочелендж флешмобів, промоцій...
В соцмережах з-під нас, мов від клізми,
Все летять і летять афоризми
Лицемірство на прізвисько Мудрість
Самоздирство і самовідкупність...
Мов той смайлик для всіх, коли плачем...
"...хоч маленький, зате не стоячий..."
Передвіщено й так іронічно,
Не космічно і не титанічно...
Всі великі дерева в дитинстві,
Все яскраве та гостре — в первинстві.
Все шукаємо, та не знайдемо...
А якими шляхами ми йдемо?..
А мабуть, так було воно завжди,
Заховаєм — і в пошуки правди!
з циклу "Мантри сучасних рабів"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908710
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.03.2021
автор: Ніколя Петрович