[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=SJCgvwX3L1M[/youtube]
Яблунька розлога у саду,
Жде весну й тихенько ще дрімає.
Я до неї стежечку знайду,
Знаю, що мене вона впізнає.
Постаріла за ці кілька літ,
Народила яблучок чимало.
Але вірить - буде ще розквіт,
До життя надія спонукала.
Серед гілля вгледіла листочок,
Був один - єдиний на гіллі.
Чи не був він яблуньки синочок?
Не струсили вітровії злі .
Міцно так тримався біля мами,
Не хотів назавжди покидать,
Все терпів, закиданий снігами...
Як цей біль його вам передать?
Він ще вірив у весняні зливи,
Ще жила надія - повезе.
Може, буде він іще щасливим...
Та кінець тут казці... От і все...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908145
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.03.2021
автор: Н-А-Д-І-Я