Ой, дівчатоньки, ой подруженьки,
Болять ніженьки, болять рученьки...
Все хорошеє вже минулося,
Дітьми й внуками усміхнулося...
Жаль, роз"їхались шукать доленьку,
Працювать і жить в свою воленьку...
Долі я своїй підкорилася,
І одна в селі залишилася,
Ще спасибі їм, дзвонять всі щодня,
Діти й внуки всі, і моя рідня...
Та, усе ж живу в самотині я,
А була ж колись велика сім"я...
Чоловік і син в могилі лежать,
І ночами я вже не можу спать...
Усіх згадую і вночі, і вдень,
Чую в голові то дзелень, то дзень,
Я встаю тоді, сідаю за стіл,
І пишу, й пишу, я за віршем вірш...
Прозу теж пишу, не спиняюся,
Своїм спогадам усміхаюся...
А написане все кудись я шлю,
Надрукують щось, ну а щось і ні,
Та усе ж чомусь легшає мені...
Заспокоєна, я тоді вже сплю,
Все у снах моїх повторяється,
І у пам"яті залишається...
І не хочу я просинатися,
З ними хочеться спілкуватися,
Неможливо це, розумію я,
Певне це така доленька моя...
Я стерплю усі болячки мої,
І нові складу і вірші, й пісні,
Хай читають їх і співають всі,
Хай в житті людей буде добре все,
Вірус і війна нехай відійде,
Правда й воленька повік не помре...
Отоді і я міцно спатиму,
І нову весну зустрічатиму,
І життя, і світ прославлятиму!
Доки житиму, то й писатиму...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907197
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.03.2021
автор: геометрія