то не хижий у небі шугає птах, то Ромале блукає по цих краях (ой ой люба те люлі ча чодане)
ти вкради мене
у батьків, у нелюбого жениха. язики лихі, пересуди... ну й нехай! за тридев'ять земель я піду... і все
вітер рознесе
то не котяться-гецають циркачі, то не Бозя везе до нас калачі, то кибитки ошатні, старі візки
їдуть до ріки
тільки сонце циганське зійшло на трон, як на березі (гульк!) за шатром шатро, вже й гітара, халяндра, пісні, вогні,
юшка в казані
а раненько всім табором на базар, хто добротний продати несе товар , хто на долю гадатиме по руці
за карбованці
мій Ромале на чоботи обміняв вороненького друга свого – коня, задивився у очі мої сумні
підморгнув мені
посвітлішав одразу похмурий день "заховаємось, любонько, від людей?", шепотів як лишилися сам-на-сам
він: ме тут камам
приголубив і солодко цілував, вітерець запах сіна змішав і трав, я благала Ромале лиш про одне:
укради мене
так проходили ночі та довгі дні, залітали в віконце моє пісні, що доносились з табору. люд вже й звик,
але табір зник!
лемент вранці та репет: нема коня, що на чоботи в цигана обміняв! в когось з погреба щезло м'ясце-сальце
люди, як же це?!
то Ромале мій обікрав село, в мого батька – усе, що в дворі було: нові вила, лопату, граблі, сапу.
лиш мене з а б у в
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907113
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.03.2021
автор: