Помирати щоразу не зразу, разом би з ким, бо раба голови своєї.
Не вмирай, а що-небудь роби!
Найгірший день, це мій найгірший день не рішень, де
понарізані ромбами між ребром і ребром
прірва, яма, діра, рукою торкай, там кістка тверда, як вирок: на каторгу! Гууууу...
Прикладися мені до грудей, дитино мала!
Прикладися мені до рани, вирви, чужа дитино, руками!
"Ами, ами..."
Бачиш, як з мене тут сходять грами? В лялі проблеми, а ти не будь, як вона, краще слухайся мами!
Хвостики два – направду антени. Що вони визначають, – німба діаметр?
Прикладися мені до грудей, дитино свята!
Що вони мені шлють до свята?
"Ата, ата... "
Твої оченята?
Спитайся, чим я заслужила такого, якого, ката?
До восьмого я доживу, хоча й зачастила вмирати.
Хай не буде мені компліментів, тюльпанів, дарів,
перекажи, нехай лише не збирають по світі моїх боргів!
Сум. Сум у мені. Суму мені! Сум, уме, ні! Але і сумнівам – ні!
Як виживу, розкажіть, чи досі існує гнів. Ні, ні, перестаньте,
я не стану їх проклинати.
Най збагатяться на моїх смішних утратах!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907102
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.03.2021
автор: шепт