Жоржина

У  зайчика  –  луб’яна.
У  лисички  –  крижана.
–  Геть  із  зайчикової  хати!
–  Як  вискочу,  полетить  твоя  шерсть.
Казочка  –  жесть.
Його  батько,  його  мати,  його  тітка  дурнувата
недолюблюють  мене.
Мати  –  в  крик,  уже  б  мовчала.
Батько  –  згадує  коханку,
п’є,  закусюючи  салом.
Тітка  –  рухає  до  Замку  (щось  із  Кафки),
в  руках  –  жоржини.
Якби  на  те  її  воля,  стояла  б  нині
на  площі  центральній  міста.
Гола.  І  лізли  б  на  неї,  лізли.
Але,  насправді,  щоб  там  не  захотіла,
жоден  чоловік  не  торкався  до  її  тіла.
Лишень  чортик  чорненький  сидить  на  шиї
і  виє.
В  мене  ж  на  чортячу  шерсть  алергія.
Його  мати  верещить:  повіє,
вирву-вирву  преріденькі  твої  коси!
А  така  прекрасна  нині  осінь...
–  Кукуріку!  Тікай  же  краще,  лиско!
І  щастя  близько.
І  я,  хоч  змучена,  але  така  прегарна.
І  хороводять:  хмарка,  хмарка,  хмарка.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906913
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.03.2021
автор: