У зайчика – луб’яна.
У лисички – крижана.
– Геть із зайчикової хати!
– Як вискочу, полетить твоя шерсть.
Казочка – жесть.
Його батько, його мати, його тітка дурнувата
недолюблюють мене.
Мати – в крик, уже б мовчала.
Батько – згадує коханку,
п’є, закусюючи салом.
Тітка – рухає до Замку (щось із Кафки),
в руках – жоржини.
Якби на те її воля, стояла б нині
на площі центральній міста.
Гола. І лізли б на неї, лізли.
Але, насправді, щоб там не захотіла,
жоден чоловік не торкався до її тіла.
Лишень чортик чорненький сидить на шиї
і виє.
В мене ж на чортячу шерсть алергія.
Його мати верещить: повіє,
вирву-вирву преріденькі твої коси!
А така прекрасна нині осінь...
– Кукуріку! Тікай же краще, лиско!
І щастя близько.
І я, хоч змучена, але така прегарна.
І хороводять: хмарка, хмарка, хмарка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906913
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.03.2021
автор: