Розпустили верби коси, наче молодиці -
Де ж та молодість поділась? Стоять, мов черниці,
Вітер гілля обриває, вода душу миє,
Синь небесна із снігами голівоньки криє.
Весно божа, озовися! Торкнися печалі,
Напиши їм, одиноким, священні скрижалі,
Вимий ранніми дощами серденька убогі,
Заквітчай чарівні коси, вистели дороги.
Всі дороги, що пройдЕні, та й ті, що ще треба,
Підійми чарівне гілля до синього неба,
Розпиши їх кольорами, віночком з веселок,
І з громами відізвися з дивних закапелок.
Леся Утриско Воробець
Картина мого земляка, комарнянина- Руслана Грабара. Щиро дякую за шедевр, який надихнув до поезії.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906792
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.03.2021
автор: Леся Утриско