Дух свободи

По  життю,  по  спогадам,  по  мріям  
З  кожним  днем  хутчіше  я  іду,
А  життя  новколо  тихо  плине,
Тихше  за  пір’їни  на  вітру.

Поспішають  жити  тільки  люди,  
Ніби  то  із  гуми  це  життя:
Ми  летим,  як  поруч  рідні  руки,
Падаєм  без  них  без  вороття.

Падає  так  марево  в  пустелі,
Привидом  згасаючий  маяк,
Долею  зневоднюються  очі,
З  вірою  тримається  юнак.

Та  й  біжить  закоханним  вигнанцем  
Стрімголов,  бо  геть  нічо  нема,
Так  весна  спиняє  сніжний  танець  
І  кохання  в  кризі  ожива.

Між  камінням  бубонять  струмочки,
Наче  дзвоники  вітаються,  джурчать,
Час  прийшов  з'єднатися  з  рікою  
І  любов’ю  землю  наповнять.

Так  чому  ж  ми  люди  геть  пропащі,
Заздримо  та  зраджуєм  своїм?
Ми  ж  не  кращі  пташок  на  галявці,
Що  зернятком  діляться  з  другим.

Але  є  інакші  поміж  нами,
Вгледіти  очима  їх  ніяк,
Відчуттям  свободи  їх  шукайте.
Уяви,  ти  —  вогнище,  ти  —  мак.

Жаром,  захурделицею  в  небо
Вище  всіх  досягнень  і  світів,
На  коні  із  вітром  побратимом  
Скаче  табір  з  піснею  дідів.

Я  відчув  народу  того  волю  
В  жестикуючих  замурзаних  руках,
Їхали  в  трамвайчику,  як  в  полі,
Терли  яблука  об  саляний  рукав.

А  навколо  погляди  мовчали,
Блиск  в  очах  зневагою  стріляв
Та  вони  нітрохи  не  зважали,
Дух  свободи  дикої  кружляв.

Погляд  мій  хлопчину  не  збентежив,
А  мене,  як  чесно,  навпаки.  
Як  ув'язнений,  дивився  я  на  небо,
А  вони  були  немов  зірки.

Посмішку  мою  прийняли  м'яко,
Між  собою  ширше  засміясь,
Два  мужчини,  жінка  і  хлоп'яка
З  піснею  кочують  на  вустах.

Скільки  ми  проїхали  зупинок  
Та,  де  вийшли,  тями  я  не  дам.  
Жінка  вщент  полатаній  спідниці  
У  смітник  поклала  якийсь  хлам.

І  без  сорому  та  поглядів  довкола,  
Не  вагаючись,  встромила  у  сміття  
Свою  руку  честну,  як  ніколи,  
До  свого  тендітного  плеча.

Та  й  дістала  згаслого  опалку,
Ніби  із  кишені  гаманця.
Роздивилась  марку,  ніби  ляльку,
Той  недопалок,  як  знахідку  несла.

Рушив  мій  трамвай  та  я  поїхав  
По  життю,  по  спогадам,  між  мрій.
Кожен  із  романів  —  вільний  вітер,
Дме  в  вітрила  табір  з  кораблів.

І  несуться  в  далі  безупинно,
Сам  Колумб  дивується:  «Куди?»
Всі  ж  куточки  світу  вже  відкрито  
Та  вони  без  власної  землі.

А  ми  маєм  право  клеймувати
Землю,  де  родились  чи  живем?
Хто  ми  є,  щоб  власниками  стати?
Пригадай,  як  повзав  між  дерев.

Пригадай,  що  значить  бути  вільним  
У  подертих  кедах  і  штанах.
Назбирай  до  пазухи  малини  
І  від  сторожа  сховайся  в  бур'янах.

Пьять  хвилин  —  це  вічність,  обіцяю,  
Якщо  з  другом  в  тебе  нічия.
Зараз,  мамо,  тільки  я  дограю,
Вище  б’ю  воріт  у  горобця.

Так  у  пам'ять  глибоко  не  входив,  
Щоб  відчути  м'ячик  і  синці,  
Горобці  сміялися  з  городів,
Хибив  по  воротах,  їв  млинці.

Тож  життя  моє  —  це  кіноплівка,
Пам'ять  нескінченна  течія,
Затишок  дитинства  —  це  домівка,  
Поцілунок  бабці  й  дідуся.

Так  птахи  літають  над  морями  
Між  батьківським  краєм  і  чужим.
Якщо  брати  просто  і  відверто,
Ми  в  душі  птахи,  роман,  грузин.

Ми  в  душі  такі,  як  у  дитинстві,
Пряника  на  горщику  їмо.
Всі  народи  світу  обійміться,
Нас  зліпили  з  тіста  одного.

Не  черствійте  і  не  розкисайте,
Поважайте  мудрий  Божий  суд.
Він  почнеться  з  маминої  ласки,
З  молока,  любові,  ніжних  рук.

І  тоді  повстане  розуміння,  
Наче  непідкоренний  козак  —
Все  на  світі  богове  творіння,
І  добро,  і  зло  не  просто  так.

Навіть  ти  до  кількості  віїнок,  
Світлих  справ  і  потайних  думок.  
Не  пізніше  сонця  ти  здійснишся,
Не  згориш  раніше  за  зірок.

А  там  далі,  то  фантазій  справа.
Пекло,  рай  чи  інше  небуття.
І  я  вірю,  так,  не  сумнівайся,  
Бог  врятує  кожнеє  дитя.

                                       Олександр  Кармишев
                                                         27.02.2021

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906651
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.03.2021
автор: Oleksandr Karmyshev