Щось крилате вилетить з мого рота,
сяде онде скраєчку, на галузу
і знущається. Боже, чи їду з глузду?
Чи припиниться ця нудота?
Хтось без обрису вийде з моєго тіла,
стане збоку і креше, і роздуває.
Пропонує, вдає, що мене не знає.
Не палю, – кажу. Стільки й діла.
Десь під вечір вгамується невгамовне,
чи прикинеться тихим про людське око.
Все ж вливаю у себе святі молока,
докіль вчую, що в грудях – повне.
Відживу. Заночую в батьківській хаті,
заколисана дзвоником янголяток.
Зранку вийму щось побгане аж з-під п'яток.
Серце впало, – галдять крилаті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906518
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.03.2021
автор: шепт